У Дніпрі провели ходу до Дня пам’яті та примирення

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ В СІЧЕСЛАВІ

На вшанування загиблих в другій світовій війні ми зібрались спонтанно , ті хто завжди щороку в цей день збирається в Січеславі щоб помянути загиблих з усіх боків. Це вже традиція для нашого міста. І хоч нас цього разу було небагато це не знівелювало нашого настрою…

Пройшовши сумною ходою від Алеї Героїв до парку Пам’яті та примирення ми показали місту, що світова війна це те зло, що не має повторюватись ніколи.

Серед нас були вояки, що повернулись з цієї новітньої війни сусіда, що називав себе нашим братом, а зараз знищує.

Цей сусід воює зараз і в інших країнах і не дає спокійно розвиватись ні їм, ні нам. Але сумніву немає, що ми переможемо і відстоїмо свою незалежність. Тому наше вшанування загиблих не могло закінчитись ніякими іншими гаслами, ніж ті. що проголошуємо завжди і що надихають на боротьбу:

“Слава Україні! Героям слава!

Слава нації! Смерть ворогам!

Україна понад усе!”

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ПРО ЯКИЙ ДЕРЖАВА ЗАБУЛА?

   Багато років вшановують загиблих другої світової війни. хто 8 травня, комуністи 9 травня. Але 18 травня, що є ще одним сумним днем в нашій країні, забули всі. окрім кримських татар.
   На противагу моїй заяві скажуть що не забула держава і він є . Доказ нижче.

   18 травня 1944 року. Невеличкий будиночок на вулиці Танкістів в Бахчисараї. Живе велика і дружна родина, але вона зараз неповна. Троє старших синів воюють і залишилось лише 8 діте та ще двоє онуків дівчинка 9 та хлопчик 7 років(моя мати та дядько). Вони вирізняються більш світлим кольором обличчя та волосся...
   Тут до хати входять солдати і , оглянувши всіх,  наказують:"Через 15 хвилинних зборів вийти всім на вулицю з найнеобхіднішим та прямувати на вокзал."
   Ще раз, оглянувши дітей, по двох з низ запропонували залишити сусідям, бо  мама в них русская і їх не треба брати.
   Їх бабуся була набожна і для себе і родини вирішила. що  те що прописано долею те і має бути. Взяла всіх з собою, навіть передбачаючи смерть для всієї родини...
   16 травня 1944 року.
   Роздається обережний стук і до хати входить майор інтендантської служби тилу Криму і розсипаючись в посмішці підбігає до невеличкого на зріст дідуся. обіймає  з вигуком:"Османчик. рідний, ти мене врятував від німців, я життям завдячую тобі!!"
  Вони сідають за стіл. бо традиційно гостей в кримсько-татарських родинах зустрічають і пригощають радушно і він починає розказувати і згадувати, що саме відбувалось в 1942 році і після того...
   Кінець вересня 1942. Околиці Севастополя. Машина санітарна підбита. пораненого водія ОсманаЧувадара матросики кинули під кущами з настановами, може зможеш і сам вибратись додому. ДО Бахчисараю він таки якось дістався...
   Але назадовго до того...
   Севастополь оточено і звідти немає жодних вістей для родини Чувадар від їх сина Османа. Але сусіди приносять звістку, що син Осман знаходиться в концтаборі у німців під Сімферополем...
  Його батько збирає продукти та речі в клунок і іде до Сімферополя.
  В концтаборі до нього німці виводять незнайомця і залишають вдвох. Незнайомець просить в нього пробачення, що назвався іменем його сина, бо служив з ним і знав, що кримських татар відпускають додому. як  і відпускали українців з концтаборів по всій Україні, якщо хтось з родини приходив до них... А головна причина , що не назвав свого справжнього імені так це те, що був євреєм та майором, тобто подвійна причина на знищення для німців. як він вважав. Німці старались бути лояльними до місцевого населення?
 Дід німцям не сказав. хто був той, що назвався його сином, залишив йому все що брав для сина та повернувся додому.
 Сидячи за столом маминого діда він продовжував свою розповідь про те, що  було далі.
 Він опинився в штабі німців куди його взяли перекладачем і потім в 1943 році вже перебуваючи на Кавказі, перебіг до Червоної Армії з якимись документами німецького штабу...
 За це його відновили на посаді, повернули звання і тепер він майор інтендатської служби тилу в Криму.
 Нагадаю. події відбуваються в Бахчисараї за два дні до того моменту, як червоноармійі увірвались до хати і вигнали всіх за 15 хвилин до вокзалу, повантажили всіх в теплушки і повезли до Узбекистану...
  Майор інтендантської служби військ тилу(тих самих, що готували ті теплушки на вивезення людей з ріднох землі)спокійно роз'їзжає по Криму, але ні словом не обмовивс япро те, щомає бути через 2 дні своєму рятівнику...
  Але залишимо це в стороні.
  Офційно цей день 18 травня дійсно введено як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу... Але навіть не дали моживості вшанувати загиблих від цього геноциду і не зробили його вільним від праці. Хочка з цим можуть зараз і посперечатись. Карантин буде подовжено до 22 травня і 18 травня входить в ці дні. Але це все вийшло випадково і акцентувати на цьому уряд не збираєтся. День мав би бути оголошений щорічним днем трауру по всій країні,
  Чи варто чекати чогось більшого, коли представники влади вже посягають на знищення не меншої траурної події ще одного геноциду в житті українського народу - Голодомору...
   Ми маємо на цій землі два народи. що постраждали від дій геноциду однієї і тієї ж влади...
   Пам'ятатимемо про це все життя треба щоб пам'ятали наші діти і онуки...
  Слава Україні! Героям слава!